Подорожуючи Європою, звертаєш увагу на те, що вулицями міст часто-густо можна зустріти людей в інвалідних візочках, а в українських містах – це поодинокі випадки. І не тому, що в нашій країні менше громадян з обмеженими можливостями, а тому, що для них зовсім не створено умов для пересування.

Щоб дістатися з однієї точки міста до іншої потрібні неабиякі навики і фізичні зусилля. Але сумнішим є те, що більшість потребують допомоги навіть у придбанні інвалідного візка. Активісти ГО «Самодопомога Закарпаття» Віктор Скубенич та Василь Губкович взялися допомагати сім’ям, котрі не мають змоги обзавестися таким засобом для пересування для своїх близьких.

Кілька тижнів тому, вони подарували один візочок ужгородцю, який переніс складну операцію і, на жаль, залишився без ноги. А нещодавно у громадську організацію звернулася мати Івана Ч., який проживає в Новому районі. Хлопчик потребує постійного стороннього догляду та допомоги, має виражені порушення функції ходи та опори. І якщо в чистенькій квартирі долати відстані можна повзком, то на вулицю без спецзасобу ніяк.

В цій ситуації вражає вміння Івана радіти малому. Він одразу зручно вмостився в подарований візочок і спробував проїхатися по кімнаті. Мати подякувала за цінне придбання, – воно значно спростить життя її сину. Звісно, як ми вже наголошували, нагальним питанням в Ужгороді є зручні пандуси, облаштовані переходи, спеціальний громадський транспорт або щонайменш – рівні тротуари. Сподіваємося ці проблеми з часом вирішать відповідні комунальні служби. Далі буде…


Додати коментар

Захисний код
Оновити