З огляду на останні кілька місяців діялності нашої громадської організації «Самодопомога Закарпаття» назріла необхідність у цій статті, яка б прояснила деякі моменти нашої роботи і уточнила напрямки, шляхи та способи нашої діяльності. І ось чому:

Останнім часом до ГО  «Самодопомога Закарпаття» все частіше звертаються багато людей з проханнями про матеріальну допомогу: на лікування, харчування тощо.

 

Активісти організації дуже добре розуміють, чому так сталося. В Україні війна, інфляція, ціни постійно зростають. Підвищується комунальна плата, а доходи уряд заморозив на рівні минулого, а то і  позаминулого року. Жити стало важче всім нам. Тим не менше «Самодопомога Закарпаття» з прикрістю нагадує: ми не благодійна організація, ми допомагаємо долати труднощі тим, хто бажає з ними боротися. Про що йде мова?

Згадайте хоча б цей промо-ролик, знятий нами ще влітку минулого року 

Він і тоді, і зараз дуже чітко показує пріоритети нашої діяльності, а саме гуртування людей для спільного вирішення проблем. Це ж прагнення засвідчує і наш девіз: «Поодинці – пропадемо. Разом – переможемо!».

ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ САМОПОМОЧІ

Аби краще зрозуміти суть нашого руху, нагадаємо про його історичне коріння, яке лежить  у такому цікавому історичному феномені, як рух української кооперації, що охопив землі Західної України на початку ХХ століття. Тоді ряд політичних діячів українського руху Галичини, зокрема др. Євген Олесницький (юрист, голова стрийської «Просвіти» та член парламенту Австро-Угорщини з 1907 року), задумали популяризувати кооперативний рух серед українських селян. Є.Олесницький був переконаний: перш ніж нести простому народу політичні ідеї, потрібно вирішити його базові потреби – можливість утримувати родину, давати освіту дітям, гідно жити зі своєї важкої праці.

Його заклик підтримали активісти місцевої «Просвіти», і вже 1904 року у селі Завадів на Стрийщині місцевий священик та композитор о. Остап Нижанківський створив перший молочний кооператив.

Після подолання певної недовіри та опору консервативних селян з’явилися перші успіхи: люди побачили, що об’єднання зусиль є економічно вигідною справою. Ідея швидко поширилася краєм. Як результат вже до 1914 року Союз руських молочарських спілок під керівництвом о. Остапа Нижанківського об’єднав понад сто спілок.

Кооперативний рух не спинила навіть Перша Світова. Колишні офіцери Української галицької армії, що перебували певний час в еміграції, вивчили досвід кооперації у Чехословаччині та Данії, повернулися на батьківщину й перенесли сюди найкращі європейські практики організації кооперативної справи.

Окрім сільського господарства, за принципами кооперації та користуючись гаслом «Свій до свого по своє» українці Галичини організували банківську справу (банк «Дністер»), величезну торгівельну мережу (крамниці «Маслосоюзу» та «Народної торговлі»), наглядові структури (Ревізійний союз українських кооперативів), страхові компанії тощо.

При цьому українська кооперація була далеко не лише економічним феноменом, але й поширювалась на культурну, наукову, освітню, військову, виховну, спортивну сфери. Саме потреба в організації власного, незалежного від держави національного життя підштовхнула українців до принципу самоорганізації.

Від самопомочі – до культурних товариств

Діячі «Просвіти» та «Рідної школи» вибудували практично паралельну систему освіти, де українці здобували знання, ігноровані у державних школах. «Пласт», «Сокіл», «Відродження», Спортивне товариство «Україна» популяризували здоровий спосіб життя та спорт. Наукове товариство імені Тараса Шевченка стало своєрідною недержавною академією наук.

Значну роль в історії українського відродження і, зокрема, руху кооперації зіграв глава Української греко-католицької церкви Митрополит Андрей Шептицький. Церква з ініціативи Митрополита активно будувала та опікувалась школами, лікарнями, сиротинцями. Сам Митрополит Андрей Шептицький, будучи вихідцем із заможного аристократичного роду, активно фінансував більшість важливих соціальних проектів того часу.

Зруйнувала цей феномен лише ІІ Світова війна, і особливо післявоєнні радянські репресії, коли всі організації були ліквідовані.

Вчимося у минулого

«Самодопомога Закарпаття» зараз сповідує подібні принципи. Ми – покоління тих, кому від 30. Тих, хто вже відбувся як професіонал, сім’янин, громадянин. Тих, хто соціально активний, небайдужий, готовий допомогти своїм співгромадянам словом і ділом. Від юридичних консультацій до остаточного вирішення питань у судах. Від громадянських і благодійних проектів для дітей, соціально незахищених співгромадян – до реальних справ у місті, зроблених своїми руками.

Тобто ми готові допомогти вам відновити у дворі дитячий майданчик, надати консультації юриста, аби місцевий ЖРЕР чи міська влада нарешті виконала свої обов’язки з облаштування вашого під’їзду чи, наприклад, обрізала аварійні дерева. Наші активісти також допомагають діткам, але йдеться не про банальне «проїдання» грошей, а про спорудження спортивних майданчиків, гойдалок, організацію свят. Ми хочемо, аби плоди нашої праці служили багатьом людям і протягом тривалого періоду часу. Тому ми об’єднали всі свої ресурси та зусилля задля спільної мети. 

Саме для того аби допомогти один одному, разом збудувати собі і своїм нащадкам достойне життя у красивому і зручному місті, навчити недолугих і безвідповідальних чиновників знати і чітко виконувати свої обов’язки – для цього і створено громадську організацію «Самодопомога Закарпаття».

Зрозумійте, вирішувати щоденні потреби громади «усім миром», помагаючи один одному, підтримуючи свого сусіда, товариша, колегу – стало, так би мовити, трендом нового часу. Часу, у який влада надто зайнята глобальними перемінами у країні і, наразі, просто не має можливостей, кадрів, коштів, а іноді – й бажання на вирішення проблем простого українця. Тож, українці вчаться допомагати один одному – будувати нове світле, європейське, чесне, комфортне життя усім миром. Ця практика була відома нашим предкам, коли нагальні питання вирішувалися на віче, а потреби тих, хто у нужді – забезпечували усією громадою. Вона стала «свіжим вітром перемін» і чудовим виходом і у нові непрості для України часи.

Що ж стосується власне матеріальної допомоги, тут радимо звертатися до благодійних організацій. Ось декілька з них:

•       Рух підтримки закарпатських військових — допомагають солдатам, військовим, медикам, які працюють з ними;

•       Організація «Допоможи ближньому» – годують в Ужгороді безпритульних людей та діток із неблагополучних сімей. Олена та Роберт Горняк Телефони: 0660923441, 0934887879;

•       Купи зустріч – допоможи тим, хто потребує! – періодично організовують аукціони зустрічей для допомоги дитбудинкам;

Таких організацій у місті діє чимало – варто лишень поцікавитися ними і, можливо, стати їм у нагоді. Тоді допомогу зможете отримати не лише ви, а й набагато більше тих, хто її потребує.

Наостанок хочемо іще раз нагадати всім закарпатцям, що секрет їхнього успіху та запорука доброго, якісного життя лежить у єднанні сил, грошей, а головне — бажання. Не потрібні надто великі кошти, аби прибрати будинок чи перефарбувати під’їзд. Потрібна лише добра воля. Один раз виконаєте послуги ЖРЕРу, а там і до ОСББ недалеко. Бо сила у єднанні. Саме цей посил ми несли і надалі будемо нести всіма доступними нам засобами. 

 

Прес-служба ГО «Самодопомога Закарпаття»

 

 

Додати коментар

Захисний код
Оновити