Це дивовижний чоловік. Тамада, клоун, артист, ведучий, режисер, керівник цілого управління культури, а врешті і просто добрий батько чотирьох дітей. Все його життя –  майже суцільне хобі. І саме за допомогою останнього Євгену вдається бути соціально активним, займатися благодійністю та дбати про долю рідного міста. Так, саме за участі та за ідеєю цього активіста «Самодопомоги Закарпаття» в Ужгороді було організовано перший благодійний «Медовуха-фест 2015».   

 

 

 

 

– Пане Євгене, для початку розкажіть трохи про себе.

– Мої справи розповідають про мене. Я корінний  ужгородець, як і мої батьки й діти. Заради них віддаю частку свого життя. І заради свого міста. Ужгород є європейським, але бачити його взірцевим. Мене знають у місті, себе вихваляти не хочу, є, як і у кожної людини, свої плюси, свої мінуси.

– Ви є керівником управління культури, спорту сім’ї та молоді Ужгородської міськради. Але всім відома ваша діяльність у якості тамади, організатора свят, ведучого...

– Вже вдруге зайняв цю посаду. А творчістю я займався все своє життя. І продовжую творити. Кожен держслужбовець має право на творчу діяльність. Це хобі, яке переросло в роботу. Це те, що приносить задоволення. 

– Які головні проблеми ужгородської культури, молоді?

– Як на мене, все починається з культури. Культура спілкування, і культура поведінки, і культура народження дитини, культура у відносинах сімейних. Як у нас закладуть ці ази, так люди і будуть себе поводити.

Звісно, нас фінансують мало. Та якщо людина хоче зробити щось, то головне – почати. А далі всі складові підтягнуться. Просто потрібен поштовх. Можна навіть знайти фінансування. Людям потрібно самоорганізуватися. Не чекати, що дадуть все готове. Ті часи вже пройшли. Тому навіть наша «Самодопомога» несе правильний лозунг «Поодинці пропадемо, разом переможемо». Бо саме разом люди можуть зробити конкретну велику справу. Головне – хотіти.

– Минулого року відмінили багато запланованих фестивалів і свят...

– За 2014 рік говорити не буду, бо я не працював тут останні півтора роки. Але зараз я продовжив старі проекти. Той же «День гарних новин». У депресію впадати не можна. Я не кажу про сильно розважальні заходи, але ті ж інформаційні заходи, відзначення певних дат, до яких люди звикли. Той же День Валентина, травневі свята , місцеві свята – всі ці традиції є у планах. Я вважаю, що їх порушувати не можна. Людям потрібно десь і забути про ту негативну інформацію яка постійно іде на них з новин останнім часом.

 – Багато хто каже, що під час війни не потрібно влаштовувати розважальні заходи, Як ви ставитеся до цього?

– Візьмемо, наприклад, останню велику вітчизняну війну. Були бригади мандрівних артистів, які виїжджали на фронт, виступали для бійців.  І зараз вони є. Своїм мистецтвом артисти, музиканти підтримували їх бойовий дух. Так це погано? Це розважальний захід чи ні? Ми також підтримуємо людей. Якщо ми всі впадемо у депресію – що тоді буде? У такому депресивному стані, ми багато програємо.

Ми проводимо й благодійні акції. Наприклад, започаткований цьогоріч перший благодійний медовий фестиваль. Вірю, що наступний рік так само розпочнеться з благодійництва, а за ним буде третій, четвертий  фестиваль і буде спрямований вже на інші благодійницькі потреби. Знаю, що закінчиться ця незрозуміла війна.

– Як я розумію, ви події АТО сприйняли як привід до активних дій. Чи будете організовувати інші благодійні заходи у рамках «Самодопомоги Закарпаття»?

– Благодійних акцій зараз по місту багато. Є активісти, волонтери. Що ж стосується нашої ГО, то ми плануємо окремі акції благодійного характеру хоча б раз на місяць. Хоча «Садмодопомога» і без того співпрацює з Рухом підтримки закарпатських військових.

– А як ви приєдналися до «Самодопомоги»?

– Мені імпонує їхній принцип. Наше місто як маленький циганський табір, де кожен про кожного все знає, якщо не одразу, то через трьох знайомих. Тому я поспілкувався з Володимиром Химинцем, тим паче що я знаю його добре по депутатській роботі у міськраді; знаю його брата Олексія добре. І коли він розказав, які люди у «Самодопомозі Закарпаття» є, подумав: більшість то я знаю. Тому так сталося, що я прийшов на одну зустріч, на другу. Ну і якщо вже я погодився бути там, то ми вже працюємо.  Поки наші плани і завдання, які ми робимо і лише хочемо робити співпадають з моїми бажаннями.

– Багато активістів скаржилися на деяку ворожість чи недовіру, з якою ужгородці сприймали допомогу. Чому це так?

– По-перше, не до кінця проведена з ними роз’яснювальна робота. А людям, які вже перенасичені цими виборами, цими організаціями, активістами, лжеактивістами, політичними сварками, сутичками... Тому вони зараз десь з осторогою ставляться до подібної активності. Багато плутають «Самодопомогу» з Самопоміччю. Просто треба нам робити більше роз’яснень, що це «Самодопомога Закарпаття», що ми закарпатські хлопці, не плутайте нас. Та і скільки нам – рік ? Все починається з негативу. Люди у нас такі трохи.  Кажу про організацію самих людей, той же мій проект «Добрих новин» спрямований на те, аби прибрати цей негатив. І журналісти, сам це розумію, ганяються за сенсаційним заголовком і рейтингами. Бо люди швидше відкриють кривавий заголовок, як хтось когось зарізав, аніж про те, як хтось зайняв перше місце у світі. Тобто люди самі себе заганяють у цей кут депресії і перестороги, читають про всякі фінансові оборудки політиків і партій і у них складається враження, що всі вони однакові. Але вже є нова генерація молодих людей і у них трохи інше бачення. На них і розраховуємо.

–  Чи можна людей відтягти від цього негативу?

– Якщо говорити про мій новинний проект, то він має на меті привернути увагу людей до позитиву. По-перше, 20 числа кожного місяця закарпатські ЗМІ, які долучаються  до нього,  стараються писати щось добре. Ще кожного 20 числа ми будемо проводити пояснювальну роботу, виступи, акції. Це один проект. Далі «Самодопомозі Закарпаття» я запропоную раз на місяць робити якісь флешмоби, щоб приєднатися до цієї акції, щоб  люди не лиш чули, але і бачили добро. І взагалі потрібно більше добрих заходів. Одна із ідей вже нашої ГО – зробити свято проспекту Свободи. Багато є ідей по ньому. Так, кожного року Євген Прозор організовує спортивне свято «кубок Проспекту». Хочемо ще масштабніше.

– Теоретично, якби у вас були необмежені можливості, який грандіозний проект ви би втілили?

– Говорити про інфраструктуру нашого міста можна довго: погані дороги, погані тротуари, дороге і неякісне водопостачання, комунальна сфери, ЖРЕРи. Були б гроші, все б це і робили. Але це обов’язок держави і місцевого самоврядування. Обов’язок підприємців і громадян до держави платити податки, за які все це можна зробити. Знову ж таки обов’язок громадських діячів і організацій, контролювати владу, долучатися до обговорення ідей. Це зараз робить і наша Самодопомога.

Людина  з часів Древньої Греції хотіла хліба і видовищ. І зараз вона хоче того самого. Мені б дуже хотілося зробити фестиваль творчості, на який би з’їжджалися люди в Ужгород. Це і музиканти, і артисти, і спортсмени... Хочеться такий фестиваль, який би об’єднував, на який прагнули потрапити, до прикладу як «Юрмала», чи «Ліга КВН» у Сочі. Хочеться тут своє «Сан-Ремо» зробити. Маємо природу, людей, можливості. Бажання було б. Але головне, аби зараз у державі закінчилися ці події і наші діти не вмирали.

– Ви організовували винні фестивалі. Масляну, новорічні заходи і ще купу всього. Чи стало якесь свято вашим улюбленим?

– У мене  всі свята улюблені. Бо я беруся лише за ті справи, які мені подобаються. Всі заходи, які робив старався організувати так, щоб була якась родзинка. Наприклад, Масляна 2012. Тоді була велетенська 10-метрова Мара, яку спалювали на річці. Хоча мені тоді не вистачило можливостей, бо я хотів онлайн-трансляцію і Мару висотою 25 метрів. Друге, дійство, яке вдалося, це фестиваль «Сонячний напій 2012» на Поштовій. Вперше на ньому був великий живий слон з циркачами, парадом-алле, ламами... До речі, на святі молодого вина «Божоле» була закладена капсула з вином, яку ми хотіли б відкрити через 5 років, Вона зберігається у середнянських льохах.

– У липні 2014 року було презентовано виставу на ромську тематику під назвою « Бути чи..», для якої ви писали сценарій. Чому саме така проблематика?

– Ця п’єса написана на реальних фактах, які відбулися у 2012-2013 роках, коли я працював у міськраді. Знову ж таки ромська тема – вона своєрідна, це як держава у державі. Дуже цікаві люди, але і дуже неоднозначні. З ними потрібно вміти працювати. Але вони такі самі як і ми, їм теж потрібне дозвілля, хочеться чимось займатися. Представляв п’єсу ромський танцювальний колектив. Вони звернулися з тим, що хочуть виставу. Виграли грант і зробили її.

– Трохи про особисте. Наскільки я знаю, ви багатодітний батько. Що для вас означає родина?

– Це те, заради чого я в принципі і живу. Хотів би щось дати своїм нащадкам. Хоча вони вже дорослі діти, лиш донька неповнолітня, відмінниця наша. Середній навчається в УжНУ, старші вже позакінчували. Син Ален працює у Києві на телеканалі «1+1» над програмою «Гроші», веде потужний сайт «Електронна книга скарг України», куди дописують з усіх регіонів, зокрема і ужгородці Наприклад, ми  змогли тут в Ужгороді завдяки ній зупинити декілька справ по незаконній приватизації.

– Чи маєте якісь специфічні інтереси?

– Я живу під лозунгом «Працюючи відпочиваю, відпочиваючи працюю». А так я колекціюю клоунів. Для деяких, може це образа, а для мене це похвала. Бо я з дитинства мріяв стати клоуном і я ним став. Чотири рази вступав до циркового училища і його закінчив, став професійним клоуном  Виступав, їздив по Україні, СРСР, по Європі. І збирав клоунів звідусіль. У мене вже цілий міні-музей.

– Ви не вживаєте алкоголь. 

– Нема коли. Хоча вдома на Різдво можу дозволити собі випити.

– Яким бачите своє майбутнє?

– Головне залишити за собою  якийсь слід, приємну згадку для людей. Важливо завжди пам’ятати, що ми самі творимо своє майбутнє.

Розмовляла
Олеся Ткачук

Додати коментар

Захисний код
Оновити