Успішний підприємець,  хороший батько,  видатний мисливець та справжній меценат поділився з нами своїм баченням сучасного Ужгорода і його проблем, а також поглядом на теперішню політичну ситуацію в країні. Наш співрозмовник – Олександр Борисенко, який, як виглядає, має глибоке розуміння причин наших проблем: міста, області, країни, суспільства. І бачить шляхи їхнього вирішення. 

З ПРОСТОЇ РОДИНИ – ДО УСПІХУ І БЛАГОДІЙНОСТІ

– Для початку розкажіть трохи про себе.

– Народився тут, я корінний житель Ужгорода. Навчався у 9-й школі. По її закінченні пішов на роботу. З батьків у мене була одна лише мама, тож довелося допомагати сім’ї. А от зараз я приватний підприємець.

– Чому вирішили вступити до “Самодопомоги Закарпаття”?

– Там є справді тверезомислячі люди, повні планів змінити щось у нашому місті на краще. А голову організації, Володимира Химинця, знаю лише з хорошого боку. Я побачив там чесних, успішних людей, які готові взаємодіяти один з одним, працювати разом. Там є команда і я їм вірю.

– Ви багато чого зробили вже будучи членом організації. Та, наскільки я знаю, історія вашого меценатства розпочалася задовго до вступу в ГО. Це правда?

– Життя часом дає нам свої уроки. Такий урок мав і я. Це дало мені зрозуміти, що довкола багато людей, яким нема кому помогти, вони потребують уваги, допомоги. Тому я частину зароблених коштів від розподіляю між кількома проектами. Наприклад, допомагаю діткам з “Дороги життя”. Вже багато років. На Різдво, або Пасху, чи на інші свята діток кудись вивозимо. Моя допомога їм – це і одяг, і взуття, і харчування, і тренажерний зал… Які прохання є, такі і виконую. Допомагаю стареньким бабусям і дідусям, котрих доля залишила на самоті.

У цій роботі допомагає отець Володимир із Боздошської церкви. Словом, є ще проекти, але я не дуже люблю розповідати про це, бо це наче хвалитися… Краще просто робити.

–    Щодо церкви у Боздоші. Яким був Ваш вклад у її створення?

      Я допомагав при будівництві самої церкви і дзвіницю, яка там зводиться, фінансував. Скоро буде її освячення.

      Щодо цієї церкви, до речі, частина ужгородців запитує чи доцільна вона у парку?

   Знаєте, я скажу, що напевне набагато доцільніша, аніж гамірливі ресторани, гучна музика атракціонів чи рев квадроциклів у місці, куди люди приходяь відпочити. Це ж парк. Для прогулянок. І чому б не зайти помолитися, послухати службу? Це ж вічні духовні речі, які залишаться для ужгородців назавжди. Для них ми це і робимо, я ж не понесу це з собою. Опікується церквою мій духівник, це Божа людина, я йому довіряю.

        Що чи хто надихає вас на всю цю благодійність?

     Напевно, це особисте… Я вже казав, що життя нас вчить і змінює. Є таке бажання всередині. І взагалі, я переконаний, якби ми більше допомагали один одному, своїм ближнім – жили б набагато краще. Ось і назва організації, про яку ми говорили – «Самодопомога». Тут є корінь «помагати». І це ключ до вирішення багатьох проблем.

ПРОСТО НЕ ТРЕБА КРАСТИ

– Повернемося трохи до політики. Деякий досвід у ній  вже маєте, адже балотувалися на Холмського сільського голову. Чи збирається йти у міські депутати на наступних виборах і які проблеми будете вирішувати на цій посаді?

– Так, хочу спробувати піти у депутати. А проблема у нашій міській раді одна – всі крадуть бюджетні кошти. За них ми маємо зробити наше місто. Я Ужгород дуже люблю і хочу, щоб він був красивим, щоб були нормальні дороги, інфраструктура. Не обіцятиму людям роботи, третє, п'яте, десяте – це все неможливо моментально. Треба, щоб було чисто приємно і кожна людина пишалася містом для початку.

– Чи можете виділити найболючіші проблеми міста чи навіть Закарпаття?

– Це безвідповідальність. І чиновників, і правоохоронців, і простих громадян. Нормальна Європа, та ж Угорщина, має ту саму кількість міліції на всю країну і там порядок. А у нас? Ми можемо говорити: там погано, там брудно, там поламано. Але хто це робить, як не ми? Нам потрібно усім, кожному стати відповідальними і розуміти, що усе довкола – це наше. Берегти його.

– Може,  назвете варіанти вирішення у такому разі?

  Насамперед, чиновникам, владі потрібно не красти гроші з бюджету. Якщо виділила сесія 2-3 мільйони на дорогу, то будь ласка, витрать їх на дорогу, а не клади у кишеню половину. Виділили на ремонт будинків чи  під'їздів гроші – витрачай їх на це. Просто не треба красти.

– Але часто зараз виникають проблеми з Казначейством... Це ж і красти вже нема чого.

– Ну подивимося, якщо Президент таки виконає обіцяне і кожна область буде розпоряджатися своїми коштами, то все стане набагато краще.  Всі податки з підприємств осідатимуть у бюджеті нашого міста, і це буде правильним виходом. Кожна область стане зацікавлена у саморозвитку. От був у нас Погорєлов, нічого не змінилося, був Ратушник – те саме. Хіба бари нові з'явилися, торгові центри, які пустують насправді, а бабусі і дідусі і далі бідують. Ще і діти наші бідують. Бо мають бути якісь клуби. А то 15-16 років дітям, де вони всі тусуються? Нема нічого абсолютно. Або інтернет-клуб або бари. Нехай будуть гуртки, нехай буде якесь приміщення. Щоб молодь десь збиралася, була чимось зайнята. Не треба, щоб вони всі по барах сиділи.

      Ви говорите про розкрадання грошей. Чи бачите якийсь реальний варіант вирішення цієї проблеми?

      Іноді, така злість бере, дивлячись на це все, що, грішним ділом, здається, що треба всіх казнокрадів вивести перед міською радою під стінку і розстріляти. Тоді майбутні мери і депутати будуть думати, що і з ними це може статися і буде порядок. Як казав товариш Сталін, хочеш бути директором заводу – будь. Тримай посвідчення і пістолет, не справишся, застрелишся сам.  От люди і робили, нічого не крали, бо боялися, відповідали, виконували план і все таке. Директор максимум мав трикімнатну квартиру...

ЗНЕВІРА І РОЗЧАРУВАННЯ

–  От Ви щось робите для міста, для людей. Натомість більшість ужгородців або пасивні. Або ж навіть дратуються, коли їм допомагають. З чим це пов'язано?

– Люди вже просто нічого не чекають безкоштовно. Тому навіть якщо їм починають робити щось добре, вони просто не сприймають цього: щось за тим треба чекати. Або будуть чогось вимагати або щось заберуть у людей.  Настільки вже народ не довіряє владі і взагалі нікому. Тому і така позиція людей. Ось ми пережили вибори до ВРУ. І люди залюбки брали по 200 гривень, ці смішні лампочки, або ще щось... Люди це беруть, бо нічого від ВРУ нового не чекають.. Переконані, що крали, крадуть і будуть красти далі.

      Що очікуєте від результатів цих виборів?

      Нічого аж надто хорошого. Звісно, зараз усі трохи у ейфорії, Рада дуже змінилася. Утім, у країні є занепад економіки, великі збитки, війна на Сході. Гинуть молоді люди. Щоб усе це полагодити і повернутися у нормальне життя – недостатньо змінити тільки Раду. Треба змінитися українцям. А вибори показали, що люди не міняються. Схід голосував за тих, хто приніс війну на їхню землю. Абсурд. Чи вирішить проблеми третій Майдан? Хоч це вже буде більш жорсткий і серйозний Майдан. Навряд. Потрібно міняти менталітет людей, а люди не міняються. Потрібна зміна поколінь і політичних еліт.

ПАРКИ, ШКОЛИ, ДИТСАДКИ

Повернемося до питань Ужгорода. Що можете сказати про стан будівництва, нерухомості взагалі? Які тут є проблеми і перспективи?

      Дивіться, зводяться будинки і це вже добре. Але дратує тотальна забудова. Ужгород колись був дуже зеленим містом. Всі захоплювалися тим, що у центрі були якісь дерева, кущі, зелень. А зараз, якщо все продовжуватиметься у такому ж дусі, за  декілька років абсолютно все буде в бетоні. Ні парку, ні скверика, нічого. Але це все можна зробити нормально. Центр міста не варто забудовувати, бо кожна нормальна людина хоче піти на вихідних прогулятися з дітками. Йдеш, а навколо бетон, шашка. Коли був молодий, пам'ятаю, росли дерева, були сквери, каштани, а зараз чим далі, тим більше стін.

      – Як щодо інфраструктури міста: парки, школи, дитсадки?

– Це теж дуже велика проблема За все відповідає  архітектор, депутати міськради, мер. Перед тим як дати дозвіл на будівництво, вони б мали його чимось забезпечити. Будуєшся – добре, але ти маєш звести садок чи школу. Має бути інфраструктура: той же парк, той же супермаркет, дитячий майданчик. Будуватися ж треба розумно і грамотно. А не просто зайняти кожен вільний клаптик землі і здавати це все у оренду. Наприклад, у Європі подивіться організацію будь-якого міста:  спальні райони, біля них є дитсадки, школи. Батьки не їдуть 25 кілометрів, щоб відвезти дитину до школи, все є на місці. У центрі ніхто нічого не будує. Як воно було у 1836 році, так до сьогоднішнього дня і стоїть. Якщо чоловік там має якесь кафе чи ресторан, то він повинен підтримувати фасад у первозданному вигляді, і не дай Бог він собі щось придумає чи вакуумні вікна поставить. Це правильно.

Приватний сектор? Та сама ситуація. Роздали ділянки земельні, архітектор все красиво намалював, видали дозвіл, державний акт, люди побудувалися і живуть по 20 років без дороги. Пил, калюжі... Чому? От дали тобі земельну ділянку – ти повинен її облагородити. Покласти асфальтовану дорогу на ширину ділянки. Влада тобі дає воду, каналізацію, а дорогу що? Всі сидять і чекають доки  хтось це робитиме за них. Та ніколи у житті того не буде. І взагалі якщо у тебе є гроші побудувати будинок за 200 тисяч то дорога – точно не проблема. Кожен би мав робити хоч той мінімум. 

ПРОСТІ РАДОСТІ ЖИТТЯ

– Перейдемо до приємніших запитань. Що для Вас щастя?

– Щастя – це щоб були діти, сім'я і здоров'я. А все інше буде і так. Буде здоров'я, буде підтримка родини, то вже з'являться і гроші, щоб прожити достойно. От я під час одного з полювань жив у тайзі в невеликому поселенні старовірів. Вони по-справжньому щасливі: у них нема грошей. Сонце встало, люди помолилися, пішли на роботу. Увечері сонце зайшло, повечеряли, випили, помолилися. У них там по 11 дітей, але вони не ганяються за багатством чи одягом. От це і є щастя.

– До речі про хобі. Ви згадали полювання...

– Я дуже люблю полювання і риболовлю. У мене багато мисливських рушниць вдома, снастей.  Я постійно їжджу на полювання по Україні, Росії, іноді запрошують у Європу. Те саме риболовля. Трофеїв як таких вже особливо не збираю. Раніше я ганявся за цим: роги оленям бив, кабанів заради ікол. А потім воно мені стало не так цікаво. Можу пофотографувати, але не так горджуся тим.  А ловив, наприклад, сьомгу по 60-80 кілограм, маю фото, спогади. Я хоч цілий тиждень можу розповідати, який це кайф.

– Що цінуєте в людях?

– Чесність. Я дуже не люблю, коли люди брешуть.  Особливо коли людина дволика, або пообіцяла щось, а потім цього не виконує. Мені подобаються чесні відкриті люди, які кажуть правду у вічі, навіть якщо я щось не те зробив, чи помилився. А якщо людина у вічі посміхається а поза очі каже про тебе брудні речі, це неприємно.

 – Яким бачите своє майбутнє?

– Я би хотів, щоб у мене були хороші доходи, щоб я не сидів вдома, як бабки і дідусі на пенсії. Я для того працюю, щоб міг на старості забезпечити себе сам, не просити гроші від дітей чи держави, щоб мав стабільний дохід. Взяв би з собою жінку і поїхав подорожувати світом. Ну і дітям допомагати звісно. Тому треба зараз працювати, а потім відпочивати. 

Розмовляла Олеся Ткачук 

Додати коментар

Захисний код
Оновити